Попри війну Україна протягом всього 2022 року відзначає 300-річчя Григорія Сковороди на державному рівні. Дата ювілею Григорія Сковороди увійшла також до переліку ювілейних дат ЮНЕСКО 2022 року.
Григорій Сковорода народився 22 листопада ( 3 грудня за новим стилем) 1722 року в с. Чорноухах Любенського полку на Полтавщині. Початкову освіту здобув у сільського дячка. Був дуже розумною дитиною. У сім років вже читав псалтир 1734 року, у віці 12 років, вступив до Києво-Могилянської академії. Термін навчання в академії для вступників, що мали лише початкову освіту, тривав 12 років. Для тих хто мав середню освіту – 8 років. Навчання двічі переривалось. Завершив Сковорода навчання в Академії у 1753 році. Але, Києво-Могилянську академію Сковорода так і не закінчив.
З 1741 по 1744 Григорій Сковорода був співаком придворної капели російської імператриці Єлизавети в Санкт-Петербурзі. В капелі дослужився до звання регента.
У 1745-1750 рр. Сковорода перебував у складі «Токайської комісії» російського генерала Федора Вишневського. Місія займалась вивченням виробництва угорських токайських вин та їх постачанням імператорського палацу в Санкт-Петербурзі. На Сковороду були покладені обов’язки перекладача й компаньйона генерала Вишневського та його сина Гаврила. Іноді Сковорода служив у ролі дячка похідної православної церкви. Під час перебування в Угорщині Сковорода відвідав багато міст Австрії, Угорщини, Словаччини та Італії. Був вільним слухачем університетів цих країн.
Сковорода здобув блискучу освіту в Києво-Могилянській академії та європейських університетах. Був справжнім поліглотом, володів багатьма мовами – давньогрецькою, латинською, німецькою, угорською, польською, італійською, французькою, ідишем (мовою європейських євреїв), церковнослов’янською. Чудово грав на духових, клавішних, струнних та струнно-смичкових інструментах – сопілки, флейті, органі, скрипці, гуслях, цимбалах, лірі та бандурі.
Сковорода був справжньою ходячою енциклопедією. Аналіз та осмислення його творчої спадщини дають нам підставу ствердити, що Сковорода – це постать ренесансного типу. Він вперше адаптував твори та концепти античних, середньовічних та ренесансних філософів до української освіти того часу. Проявив та реалізував себе як філософ, богослов, поет, музикант, композитор, педагог, просвітитель- гуманіст.
В 1750-1751 рр. Сковорода викладав поетику в Переяславському колегіумі. В 1759-1769 рр. викладав поетику, етику, катехізис, синтаксис та грецьку мову в Харківському колегіумі. Методи викладання, які застосовував Сковорода, не схвалювались керівництвом цих навчальних закладів, тому Сковорода був змушений залишити викладання у них. В Харківському колегіумі Сковорода запровадив неформальну систему оцінювання учнів. Замість загальноприйнятих оцінок він виставляв такі оцінки, як «вельми туп», «справне безглуздя», «досить гострий», «тупуватий», «зрозумілий», «напевно не зрозумілий». Всього у Григорія Сковороди було 12 таких оцінок. Звичайно, що в у офіційних документах він оцінював учнів за загальноприйнятною шкалою оцінок того часу.
Енциклопедичність інтелекту та знання мов дозволили би Сковороді зробити блискучу кар’єру державного сановника вищого рангу, міністра, стати епіскопом чи митрополитом. Російська імператриця Катерина ІІ запропонувала Сковороді посаду придворного філософа. З російською імператрицею листувалися видатні інтелектуали Європи того часу, серед яких був й французький філософ і драматург Франсуа Вольтер. На запрошення з імператорського палацу, який приніс офіцер імператорської кур’єрської служби Сковорода ніби відповів: «Моя сопілка і вівця дорожче царського вінця». Для духовної кар’єри Сковороді потрібно було прийняти чернецький сан. Але Сковорода відмовлявся від чернецького сану та будь-яких офіційних посад та обрав шлях мандрівного філософа й домашнього вчителя.
З 1769 року, понад чверть століття Сковорода мандрував містами і селами Лівобережної України, проповідуючи свої ідеї. Вів аскетичний спосіб життя. Учень, друг і біограф Григорія Сковороди Михайло Ковалинський писав, що Сковорода прокидався дуже рано, носив простий одяг, їв один раз на добу, не вживав м’яса і риби, спав по чотири години на добу, ходив пішки, міг ходити босим. Був веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до усіх добрий, усім готовий послужити, поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тими хто нічого не мав. Жив легким життям, без майна, без турбот й клопотань. Справжній сучасний хіпі.
Вчення Сковороди збігалось з його життям. Він жив як вчив та вчив як жив. Що казав, то перший робив. Істинний любомудр (філософ), - ствердив Сковорода, - є не лише теоретиком. Він є й практиком, втілює те що проповідує у власному житті. Своїм способом життя Сковорода започаткував особливий тип українського інтелігента, який отримав назву - «сковородинська людина». ЮНЕСКО визнала Сковороду одним з мудреців світу, які жили за принципом своїх філософських теорій. Разом з ним до списку потрапили Сократ, Конфуцій, Спіноза та Махатма Ганді.
Тривалий час Сковорода працював домашнім учителем і гувернером в шляхетних та заможних сім’ях. Після звільнення з Переяславського колегіуму Сковорода стає вчителем й вихователем сина полковника Степана Томари - Василя.
Маєток Томари знаходиться на відстані 36 верст від Переяслава. Сковорода застосував, при навчанні й вихованні Василя, винайдений давньогрецькими філософами метод «пайдеї». Він проводив з Василем заняття на природі, вчив його описувати природні явища, стани душі, розповідати про прочитане та думати, думати… Сковорода не тільки надавав Василю й іншим своїм учням знання, а навчав навчатися. Учив юнака грати на кількох музичних інструментах. Завдяки Сковороді Василь Степанович Томара зробив блискучу кар’єру. Став відомим дипломатом, послом Росії в Ірані та Туреччині, сенатором та дійсним таємним радником.
Іншим учнем Сковороди був Михайло Іванович Ковалинський. Він також став високопоставленим сановником – таємним радником, генералом, губернатором. Ковалинський відомий також як найближчий друг і перший біограф Сковороди (біографія Сковороди авторства Михайла Ковалінського приводиться нижче в список електронних джерел). Протягом усього життя Сковорода й Ковалинський листувалися. Збереглося близько 80 листів Сковороди до Ковалинського, які, поряд з його творами мають велику цінність для розуміння його філософії.
Помер Сковорода на 72 році життя в маєтку свого давнього приятеля Андрія Ковалевського в селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині 9 листопада 1794 року. На могильному камені, згідно із заповітом, були написані слова, що визначають розуміння сенсу життя і спрямування філософії великого українського мислителя: «Світ ловив мене та не впіймав».
На формування світогляду та філософських поглядів Сковороди здійснили вплив твори античних та середньовічних філософів, богословські та філософські твори отців християнства, ідеї гуманістів епохи Відродження та європейська філософія ХVІІ-ХVІІІ століть. Сковорода жив у ХVІІІ столітті, коли в Європі ширились ідеї Просвітництва, свої книги писали французькі енциклопедисти, жили й творили Кант, Дідро, Руссо, Вольтер, Гердер, відбулася Велика французька революція, в Європі набув поширення протестантизм. Античну і середньовічну філософію та літературу Сковорода студіював під час навчання в Києво-Могилянській академії. З творами європейських філософів епох Відродження та Модерну він ознайомився під час перебування в Європі.
Літературну спадщину Григорія Сковороди складають філософські трактати, філософські діалоги, притчі, вірші, байки, пісні та листи до своїх друзів. Найбільш відомі з них це: «Сад божественних песней», «Навчальна дверь ко христианскому добронравію», «Наркіс. Разглагол о том: узнай себе», «Разговор п’яти путників о істинном щастіи в жизні», «Разговор, названий алфавіт, или буквар мира», «Имя ему – потоп зміин». Назви цих творів приведені мовою оригіналу. Саме так більшість видавництв публікують твори Сковороди. Відомий український вчений філолог і літературознавець Соломія Павличко (донька Дмитра Павличка), років двадцять тому, надрукувала, у власному видавництві твори Сковороди сучасною літературною українською мовою. Я вважаю, що навіть в найякіснішому перекладі, а саме таки є переклади Соломії Павличко, автентичні тексти частково деформуються. У такому перекладі, у змісті творів Сковороди, в смислах зміщуються акценти. Хоча, обидві варіанти друку творів найвидатнішого українського філософа мають право на існування.
Сковорода писав свої твори мовою слобожанських поміщиків. Це була своєрідна суміш української й російської лексики в мові населення Слобожанщини того часу, з домінуванням в ній лексики української. Деякі свої твори Сковорода написав латинською мовою. Твори Сковороди не були надруковані за його життя. Але вони поширювались шляхом переписування вручну. Свої рукописи він залишав і тому домі, де їх було закінчено. Був впевнений, що вони не пропадуть. Знав, що їх будуть переписувати і розповсюджувати. Це був геніально продуманий й економний спосіб поширення просвітницьких ідей. Тільки найбільш значимі свої рукописи Сковорода носив з собою. Завдяки поширенню його творів серед різноманітних прошарків українського суспільства того часу та мандрівному способу життя, який він вів, Сковорода зазнав широкого визнання ще за часів свого життя. Його постать була дуже популярною серед українців. Його називали українським Сократом. У ХІХ ст. майже у всіх українських хатах висів портрет Григорія Сковороди.
Григорій Савич Сковорода жив й творив на зламі двох історичних епох в історії України, в період коли були знищені всі українські інституції та все українське. В 1764-1765 рр. була ліквідована Гетьманщина. Замість Гетьманату була створена Малоросійська колегія. Україна остаточно втратила автономію. 1775 року була ліквідована Запорозька січ. Незважаючи на те, що запорожці відіграли вирішальну роль в перемозі Росії в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. На Слобожанщині та Лівобережній Україні було запроваджено закріпачення селян. 1786 року в Києво-Могилянській академії викладання було переведено на російську мову.
Внаслідок цих трагічних для України подій гинула козацька людина, якій були притаманні такі риси як широта душі, сильні пристрасті, гумор, буйні веселощі, героїка вояцького подвигу, романтичні і ліричні поривання. У такій ситуації в українців залишалось три виходи: зміритись й пристосуватися до нових умов; боротися з цією дійсністю; не прийняти цю соціальну реальність й зануритись у сферу духовної реальності. Сковорода обрав для себе третій варіант. Й, таким чином, своїми творами і проповідями, допоміг тисячам українців зберегти свою честь й гідність в нелюдських умовах російського соціального й духовного поневолення. Без перебільшення можна ствердити, що Сковорода утримував, у той трагічний для України час, духовні опори нації. Ці духовні опори він утримує й в наш важкий та трагічний час. Російська ракета не випадково влучила 7 травня 2022 року в літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у селі Сковородинівка під Харковом. Вона влучила в те, що є духом української нації.
У своїх творах Сковорода ставив й шукав відповіді на наступні питання:
- Ким є людина?
- Який зміст життя?
- Що таке щастя?
- Як бути щасливим?
Теоретичний аналіз і осмислення змісту творів Григорія Савича Сковороди дозволяють узагальнити і систематизувати висловлені ним ідеї і думки у певні вчення концепції та концепти, які він розробив, докладно і детально виклав та досконально обґрунтував. Це: вчення про дві натури та три світи, концепція «сродної» праці, концепт свободи, концепт самопізнання («пізнай самого себе»), концепт розуміння щастя та «філософію серця».
Вихідним для Сковороди є погляд на світ, що складається з двох протилежних натур. «Весь мир, - пише він в діалозі «Наркісс», - состоит из двух натур: одна видимая, другая невидима. Видима – называется тварь , а невидима – Бог. Сія невидимая натура, или Бог, всю тварь проницает и содержит». Основою всіх речей, їх рушійною силою є невидима натура – Бог. Бог являє собою розлитий в універсамі дух, космічний розум. Така інтерпретація взаємин Бога і природи називається пантеїзмом. Серед відомих філософів пантеїстом був Спіноза. Сковорода продовжує цей ряд. Ідея про «двонатурність» світу і людини проходить червоною ниткою через усі філософські праці Сковороди. Але Сковорода надає перевагу духовному началу. Справжньою людина не може стати доти, доки не збагне що «кров і плоть є ніщо», а істинну людину утворює невидиме, духовне начало. Така трактовка співвідношення матеріального (тілесного) та духовного начал у світі і людині називається дуалізмом. Серед відомих філософів дуалістами були Арістотель і Декарт. Сковорода стоїть в один ряд з ними.
Вчення про дві натури органічно пов’язане з вченням про три світи. Все існуюче, на думку Сковороди, розподіляється на три види буття або світи – великий світ (макрокосм), малий світ (мікрокосм) і символічний світ (Біблія). Світ символів виступає як самостійна реальність. Через цей світ Бог являється людині. В сучасному контексті трактування сутності духовних процесів у суспільстві символічний світ можна ототожнювати із світом культури. Можна ствердити, що сам Сковорода розглядав Біблію не лише як одкровення. Він прекрасно розумів, що Святе письмо є ще й культурно-історичною пам’яткою, книгою книг. Міфи, легенди, заповіді, настанови, крилаті вирази, які містяться в текстах Біблії здійснили великий вплив на світову культуру. Саме через культуру й завдяки культурі людина входить у світ. За часів Сковороди вона входила в нього через Біблію. Людина є не лише творцем але й творінням культури. Без осмислення й визнання цього постулату неможливо розуміти процес соціалізації людини. Субстрат макрокосму утворюють чотири елементи – вогонь, повітря, вода і земля. Мікрокосм, або людина є невід’ємною частиною макрокосму. В центрі філософії Сковороди знаходиться проблема людини (мікрокосму). Природа людини (мікрокосму) подвійна. Є людина матеріальна (тіло) і людина духовна (душа, серце).
Вагоме місце у етико-гуманістичному філософському вчені Сковороди посідає концепція «сродної» праці. Доля й щастя кожної людини залежить від її природних нахилів (здібностей). Кожна людина має від Бога певний дар, певну іскру. Саме тому вона має шукати своє покликання або сродність. Треба виявити цю сродність до певної справи й почати реалізувати у свою діяльність. Щастя людини залежить від додержання кожним принципу «сродної праці». Є «сродність к хлібопашеству», «сродність к воїнству», «сродність к богословіи». Землеробство вдесятеро ліпше всіх кручених наук, тому воно для всіх найпотрібніше. Сродність окремих людей к хліборобської праці співпадає з потребами суспільства в хлібі та продуктах харчування. Якщо людина вбачає сенс життя у задоволені «сліпої натури» (фізіологічних інстинктів та матеріальних потреб), вона потрапляє у рабство до неї. Жадоба багатства, влади, слави всупереч «сродності» своїй, не сприяє досягненню людиною щастя. Несродна праця породжує несумісні з щастям страх, нудьгу, сум, муки сумління. Така праця перетворює «правління в мучительство», «судейство в хищение», «воїнство в граблене». Коли люди не займаються сродною працею землю наповнює зло. Натомість «сродна» праця, що відповідає нахилам людини, дарує людині веселість духу, розвагу, задоволення, самовдосконалення і душевний спокій. Така праця приносить насолоду не стільки своїми наслідками, скільки самим процесом. Концепція сродної праці випередила педагогічну думку і практику на 250 років.
Концепт сродної праці тісно переплітається з іншим концептом філософії Сковороди, а саме з концептом щастя. По суті – це дві сторони, два виміри єдиного вчення. Сковорода спростував розуміння щастя, що вбачається в опануванні речами. Щастя не залежить від того скільки у людини маєтків, ствердив Сковорода. Щастя пов’язується ним із почуттями любові, вдячності, дружби. Щастя Сковорода розглядає як стан незалежності (свободи) і душевного спокою, що досягається звільненням від тиску зовнішнього світу і подолання бентежних пристрастей, жадібності, заздрості та іншого зла в середині людини. Життя людини має будуватися відповідно до вимог щастя: «когда дух в человеке весел, мысли спокойны, серце мирно, то все весело, щасливо блаженно». Шлях до щастя, на думку Сковороди, пролягає через моральне вдосконалення людини. Щастя може реалізуватися через самопізнання, спрямоване до осягнення людиною власної сутності і Бога. Отже проблема осмислення і розуміння людиною щастя нерозривно пов’язано з проблемою самопізнання. А самопізнання приводить до проживання людиною свого життя відповідно до вимог щастя.
Вислів «пізнай самого себе», що був написаний над входом до храму Аполлона у Дельфах, Сковорода обрав кредом своєї філософії. Самопізнання є стрижневим принципом всієї філософії Сковороди. Самопізнання відрізняється, за Сковородою, від наукового дослідження явищ навколишнього світу. Якщо науковий дослід спрямовується на здобуття істини про оточуючу людину дійсність, то самопізнання звернене всередину самої людини, націлене на осягнення Бога в ній. Самопізнання розглядається Сковородою як постійний та поступовий процес наближення людини до Бога шляхом заглиблення в себе. Самопізнання не може бути реалізоване лише як інтелектуальний акт. Органом процесу самопізнання людиною себе є серце, а пізнання людиною себе є акт любові. Серце є сукупністю почуттів, бажань, місцем де розташована людська душа, Серце Сковорода розглядає як духовну субстанцію, що є основою буття людини й джерелом її життєдіяльності. Серце – це місце де людина зустрічається з Богом. Сковорода часто ототожнює серце с Богом або Словом Божим. Серце - це осередок людського людині.
Щоб зрозуміти зміст творів Сковороди слід прочитати Біблію, й не один раз. Щоб розуміти Біблію потрібно перечитувати Сковороду. Сковорода краще інтерпретує тексти Біблії ніж багато теологів і богословів. Російська церква вважала себе монополістом в інтерпретації істини Біблії. Сковорода краще за офіційних інтерпретаторів розумів метафоричність біблійних текстів, міг розшифрувати історичні, поетичні та міфічні пласти Святого Письма. Його можна назвати протестантом по відношенню до російського православ’я. Сковорода розмовляв мовою Біблії. Більше половини контексту текстів творів Сковороди замикається на Біблії.
Філософське знання на відмінність від природничо-наукового є завжди знанням світоглядним, аксіологічним, критичним, недогматичним, поліфонічним, неалгоритмічним, антиномічним і діалогічним.
Сковорода застосовував у своїх творів діалогічний метод пізнання. Він запозичив його у давньогрецьких філософів Сократа і Платона. Під час діалогу відбувається зустріч різних смислів, поглядів, точок зору, перетинаються низька ліній дискурсу. Діалогом із самим собою, по суті, було все життя Сковороди.
Сковорода - це той великий дух, котрий вселився в український народ, для того щоб розбудити і підняти на вищий щабель розвитку.
Правила життя, які заповів нам Григорій Сковорода:
- Пізнати себе.
- Навчання понад усе. Дурний не той хто не знає, а хто знати не хоче.
- Ніколи не втрачати власної гідності.
- Жити за совістю.
- Не зраджувати своєму покликанню.
- Уміти замічати щастя тут і заріс.
Крилаті вислови, постулати, настанови, що містяться в творах Григорія Сковороди:
- Не тіло, а душа є людиною.
- Солодкий шлях життя, коли совість чиста.
- Без ядра горіх ніщо, так само, як й людина без серця.
- Чисте серце не боїться блискавки та грому.
- Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.
- Як хто посіє в юності, так пожне в старості.
- Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
- Більше думай, а тоді вирішуй. Спіши повільно.
- Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
- Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисячі на те перед тобою благословенних ремесел.
- Для шляхетної людини ніщо не є таким важким як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.
- Не той щасливий, хто багато має, а хто задоволений тим, чим володіє.
- Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти.
- Все минає, але не Бог і не любов.
- Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватись - значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – се рух.
- Хто не має ворогів, не має також і друзів.
- Довго сам учись, якщо хочеш навчати інших.
- Природа прекрасного така, що чим більше на шляху перешкод, тим більше воно вабить.
- Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
- З ким будеш спілкуватися, на того будеш подібний.
- Щастя не залежить від того скільки у тебе маєтків.
- Щастя в радості, котре тебе постійно наповнює.
- Духовна людина – вільна. У висоту, в глибину, в ширину літає безмежно.
- Хочеш бути щасливим?Будь сит в своїй долі!
- Щастя твоє і світ твій, і рай твій, і Бог твій всередині тебе є.
- Якщо хочемо виміряти небо, землю і моря, повинні, по-перше виміряти себе.
- Здоровий християнин – той хто посміхається.
- Журби не має там де є Христос.
- Говорити правду легко й просто.
- Добрий ум робить легким будь-який спосіб життя.
- З усіх утрат втрата часу найтяжча.
- Душа – господиня нашого тіла.
- Слава блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке – непотрібним.
- Щаслива людина та яка має сродну працю.
- Не можна знайти поза межами себе щастя.
- Збери себе самого до купи.
- Усе в тобі.
- Не шукай щастя за морем.
- Щоденно підкидай у душу, як у шлунок, слово або вислів.
Цікаві посилання:
- Слова і музика Г. Сковороди "Стоїть явор над горою" https://youtu.be/nXdfsciI2wk
- Тарас Компаніченко Ангели знижайтеся (Г.Сковорода) https://youtu.be/9Ee4gwfmkxI
- Г Сковорода Пісні романси https://www.youtube.com/watch?v=s0C7ytFLyeo
- Григорій Сковорода. Вибране (Аудіокнига) https://youtu.be/u9GdLS5qwdU
- Слова і музика Г. Сковороди "Ой ти, птичко жовтобоко" https://youtu.be/wXLC14ETC8w
- Г. Сковорода. Твори. Наркіз. Розмова про те. Пізнай себе https://youtu.be/Rs_-Dw6m82s
- Григорій Сковорода - Трактати, діалоги, притчі (аудіоформат) https://youtu.be/WERpsTNLEsA
- Г. Сковорода. Твори. Убогий Жайворонок https://youtu.be/DytCyuf_xas
- Видання «Найкраще», Г. С. Сковорода https://fama.ua/uk/p/izdaniye-naykrashche-g-s-skovoroda-12881
- В Україні з’явилась пам’ятна монета, присвячена Григорію Сковороді: як вона виглядає https://dp.informator.ua/uk/v-ukrajini-z-yavilas-pam-yatna-moneta-prisvyachena-grigoriyu-skovorodi-yak-vona-viglyadaye
Микола ПОПОВИЧ, професор кафедри права, професійної та соціально-гуманітарної освіти
Навчально-наукового інституту
заочної і дистанційної освіти,
доктор філософських наук.
