1897 р. в Одесі вийшла друком невелика книжка «Розмови про сільське хазяйство: Чорний пар і плодозмін». Написане забороненим в Російській імперії «нарєчієм» видання п’ять років кружляло столами цензорів, однак таки отримало дозвіл на друк «в відє ісключєнія» урядовою нарадою комітету міністрів. У часи дії Емського указу і Валуєвського циркуляру з офіційного дозволу царського уряду книга видається українською, оскільки малоросійський селянин не розуміє російської мови, а зміст книги має особливу цінність.
Автором книжечки, що стала справжнім бестселером, розійшовшись півмільйонним накладом у надзвичайно короткий термін, був землевласник з Херсонщини Євген Харлампійович Чикаленко (1861–1929). Сільське господарство залишалося основним його заняттям упродовж всього життя в Україні, джерелом статків родини, інвестиціями у розвиток української справи (пригадуємо його відомий заклик «любити Україну до глибини власної кишені») і видання єдиної української щоденної газети «Рада». Землевласник з університетською освітою, активний громадський діяч, тісно спілкувався з селянами, розумів, що ключова проблема несформованої української нації у відсутності доступу до освіти й знань рідною мовою.
Зараз ім’я шанованого державного і громадського діяча, мецената і освітянина, видавця і публіциста Євгена Чикаленка повертається із забуття. В радянський період комуністична влада із особливим завзяттям викорінювала з пам’яті українців імена тих, хто навчав селян гарного життя, дбав про їх освіту і просвіту, хто розумів, що успіх української революції залежить від розв’язання земельного питання.
Наразі книга «Розмови про сільське господарство», яка складається з п’яти частин, присвячених окремим напрямкам землеробства і тваринництва, є історико-культурною пам’яткою доби творення української нації, коли вперше поряд з культурницькими питаннями піднімаються питання економічні і соціальні й пропонуються шляхи їх вирішення.
Передрук видання було здійснено в Україні 2022 р. (переднє слово – Анжела Савченко), а пані Тетяна Грищук, випускниця нашого університету, люб’язно подарувала книгу нашій бібліотеці.
Директор наукової бібліотеки
Артур Михайлик.
- P. s. Перебуваючи в еміграції у Чехословаччині, Чикаленко писав, що найбільше сумує не за власними маєтками, а за «… нашим Херсонським степом та кониками-цвіркунами, які літом, ночами задають свої розкішні концерти в селі на Херсонщині!» Якими актуальними здаються зараз ці слова, та як гаряче кожен свідомий українець також хоче якнайскоріше почути ці концерти!
