Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Ліна Костенко
Ліна Костенко народилася в м. Ржищеві на Київщині 19 березня 1930 року у сім'ї вчителів.
Її батько – Василь Костенко був педагогом, як кажуть, від Бога. Він знав 12 мов, вільно почувався в усіх науках, тому при потребі міг викладати майже будь-який предмет у школі на найвищому рівні.
Коли Ліні виповнилося шість років, сім'я переїхала до Києва. Однієї страшної ночі 1936 року до батька прийшли з обшуком «енкаведисти» і забрали його на цілих десять років.
З 1937 по 1941 роки майбутня поетеса навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Потім почалася війна і одинадцятилітня дівчинка пережила все те, про що згодом розповість у віршах-споминах: про евакуацію, «сумні біженські мандри», про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, і про перший вірш, який не зберігся, бо був написаний на стіні окопу, де вона ховалася від мінометного обстрілу.
Школа № 100 була спалена 1943 року разом із усім селищем, тому середню освіту Ліна вже здобула у середній школі № 123 на Куренівці, яку закінчила на відмінно. А ще вона відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», який на той час редагував поет Андрій Малишко.
У 1946 році Костенко вступила в Київський педагогічний інститут імені М. Горького (зараз НПУ ім. М. Драгоманова), але згодом покинула його, бо рутинне викладання предметів і загальна атмосфера вишу не влаштовувала талановиту дівчину. Вона подала документи в Московський літературний інститут імені М. Горького, який вважався тоді кузнею літературних талантів усього СРСР. Л. Костенко блискуче витримала конкурсні випробування неймовірної складності, і почала навчатися у колі обдарованої молоді та знаних митців художнього слова. Творчим семінаром керував відомий російський поет – Михайло Свєтлов. Закінчила інститут у 1956 році з відзнакою. Рецензент її дипломної роботи – критик Всеволод Іванов, ще тоді зазначив: «Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуговує, з моєї точки зору, найвищої оцінки... Це дуже талановитий поет з великим майбутнім... Я відчуваю, що українські вірші її досконалі». Добірка віршів з дипломної роботи випускниці літературного інституту наступного року увійшла в її першу книжку поезій – «Проміння землі».
Творчість
Ліна Костенко почала публікувати свої вірші у періодиці з шістнадцяти років. Зараз вона є автором понад 15 поетичних збірок, 2 романів у віршах і роману у прозі. Перші збірки поезій «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали значний інтерес у читачів та критики, а книга «Мандрівки серця» (1961) не тільки закріпила успіх, а й утвердила ім’я Ліни Костенко серед визначних майстрів української поезії.
Поет Василь Симоненко, рецензуючи «Мандрівки серця», писав: «Ліна Костенко з однаковою граціозністю малює і найніжніші акварелі, і широкі полотнища, і з чарівною легкістю підноситься до філософських роздумів та узагальнень. Вона красива в своєму смутку і сліпучо осяйна в своїй радості. А до того ж вона безпощадна в своєму гніві, по-жіночому ніжна з коханим і друзями. Громадянство її знаходить свій вияв не в тріскотливій балакучості, а в жадобі до сьогоднішнього життя. … Це та простота, яка в українській поезії йде від Шевченка, Франка й Лесі Українки. Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак».
У кінці 60-х років XX ст. Ліна Костенко почала працювати над історичним романом у віршах «Берестечко», у якому зображено найтрагічніші часи історії України – червень 1651 року: поразка козачих загонів Богдана Хмельницького від польського війська, зрада татарського хана і полон гетьмана, його роздуми над подальшою долею України і «перемоги над поразкою». Основна частина твору була написана у 1966 –1967 роках, але про те, щоб опублікувати у журналах хоча б його фрагменти не було і мови, бо контроль над літературними виданнями та змістом текстів з боку держави посилився. За сміливу й активну підтримку дисидентського руху та «безідейні» вірші цензура вже кілька років не пропускала до друку нові твори поетеси.
У 1962 році публікація збірки «Зоряний інтеграл» була заборонена, а через 10 років така ж доля спіткала і збірку «Княжа гора». Навіть саме ім'я поетеси зникло зі сторінок періодики і не згадувалося літературною критикою. Між «Мандрівками серця» і «Над берегами вічної ріки"» (1977) минуло шістнадцять років вимушеної ізоляції від читачів, бо ж не можна вважати публікацією покалічену цензором добірку віршів в газеті «Літературна Україна» влітку 1976 року, коли Ліна Костенко в знак протесту оголосила голодування.
Дочка поетеси Оксана Пахльовська розповідала: «Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби й не існувало: ім'я її було заборонене, вірші не друкувались, про вихід книжок і не мріялось… У мене було відчуття, що всі ці роки люди її ніби чекали. А вона – працювала. В найстрашніші періоди, коли все тісніше змикалося круг неї коло переслідувань, цькувань, заборон, – вона писала. Могла зачинитись і написати за одну добу до трьохсот рядків «Марусі Чурай». Поезія була протистоянням. Була вірою в кінечність абсурду». Вчений-літературознавець Григорій Клочек наводить факти: «Не зламало її і те, що чимало років доводилось жити у важкій матеріальній скруті: на роботу неможливо було влаштуватись, а гонорарів не отримувала, бо ж книжки не виходили. Бували дні, коли залишалось тільки двадцять вісім копійок на пляшку кефіру». Але попри всі обставини поетичне слово Ліни Костенко проривало загати і перепони. Її вірші переписували від руки, і самвидавні книжечки поетеси поширювалися серед українців.
До широкого кола читачів поезія Костенко змогла повернутися лише 1977 року збіркою віршів «Над берегами вічної ріки». А 1979-го був опублікований надзвичайної художньої сили Історико-філософський соціально-психологічний роман у віршах «Маруся Чурай», який критика справедливо визнала енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті. Цей твір чекав свого виходу у світ 6 років. Переплетіння історичних фактів із фактами особистого життя головної героїні твору дало поетесі можливість відтворити широку етнографічну панораму життя в Україні, відобразити ментальність українців і показати проблеми українського суспільства. Навіть у серії «Романи й повісті» в м'якій палітурці й на газетному папері роман «Маруся Чурай» став раритетом. Коли ж він вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла така черга, як в голодні роки за хлібом.
Ще через рік вийшла збірка поезій «Неповторність» (1980), а за нею – «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987), збірка поезій «Вибране» (1989).
У 1990 році вся Україна відзначила 60-літній ювілей Ліни Костенко. Письменник Анатолій Дімаров у вітальному слові тоді сказав: «Минули роки й роки. Топтуни й ревуни, які зганяли Вас із трибуни, де вони всі подівалися? Одні лежать нетлінно в землі (залізобетон не гниє і не тліє). Інші ж уже встигли перебудуватися, і тепер ми бачимо лише їхні дубові потилиці, бо вони й сьогодні попереду, у перших, як то кажуть, рядах. Ваша ж зоря як сяяла, так і сяє, гордо і чисто, на поетичному небосхилі України, якій ви офіруєте своє серце і душу, свій великий талант». А письменник Олесь Гончар зазначив: «Після Лесі – Ліна Костенко, звичайно, найбільший поет України. Та й не лише України...». У 1999 році нарешті побачив світ відшліфований за три десятка літ роман у віршах «Берестечко». У 2010 році вийшов друком перший прозовий твір Л. Костенко – роман «Записки українського самашедшого». Відомо, що 17 грудня перший 10-тисячний тираж цієї книжки надійшов у продаж і викликав великій ажіотаж серед прихильників творчості письменниці. Станом на червень 2011 року загальний офіційний наклад роману становив вже 80 тисяч, і це не рахуючи піратський передрук.
Останніми виданнями Ліни Костенко є збірка поезій – «Річка Геракліта», що з'явилася в лютому 2011 року і збірка «Триста поезій. Вибране», яка вийшла у 2012 році у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Від того часу поетеса нічого нового не видавала, але якось зізналася, що працює над продовженням «Записок самашедшого» від імені жінки. Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, російською, словацькою та французькою мовами. Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію.
Своїм життям та творчістю Ліна Костенко заслужила титул «сумління нашої нації» і звання «цариці поезії в Україні». Вона не боялася і не боїться влади, відкрито говорила все, що думає як за часів КДБ, так і за часи різних президентів. Вона не прийняла премію «Золотий письменник України» й жодним словом не стала пояснювати це своє рішення. Відмовилась від звання Героя України, яким хотів її нагородити президент Ющенко, а її фраза «Політичної біжутерії не ношу» стала афоризмом. Зараз Ліні Костенко більше 90 років, останнім часом вона майже не з’являлася на публіці, воліла мовчати, але з читачами продовжували говорити її твори.
Винятком став 2022 рік, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. 14 липня 2022 року Костенко з’явилася в посольстві Франції на церемонії вручення їй вищої нагороди республіки – Ордена Почесного легіону Франції. Посол Франції Етьєн де Понсен, звертаючись до Ліни Костенко, зазначив, що аби охарактеризувати її життєвий шлях кількома словами, він обрав би «рішучість, сміливість і прагнення свободи». У своєму слові поетеса відповіла: «Орден Почесного легіону – це лицарський орден, і отримати його – це велика честь... Я відмовляюсь від усіх звань і політичної біжутерії, але цей орден приймаю з великою вдячністю і присвячую його нашим воїнам, бо то є наш найпочесніший Легіон». Тоді ж, уперше за останні 12 років, Ліна Костенко дала інтерв’ю телеканалу «Київ», у якому сказала, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої. І зазначила: «Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну».
Використані інформаційні джерела:
Ліна Костенко: коротка біографія. Сайт Освіта.ua https://osvita.ua/school/biography/90408/
Легендарна Ліна Костенко читає свої шедевральні вірші. https://www.youtube.com/watch?v=8OUf8-Ucl6o
Ліна Костенко про класиків, літературу та мат. https://www.youtube.com/watch?v=pwjMySZTmpc
Ліна Костенко. Вірш голосом автора. https://www.youtube.com/watch?v=yAdAb1BA0qg
Богдан Ступка, вірш Ліни Костенко «Крила» https://www.youtube.com/watch?v=kkHMxXsnE5k
Ліна Костенко "Послухаю цей дощ" https://www.youtube.com/watch?v=O_CW0aZYq2I
Ліна Костенко "Коректна ода ворогам", читає Ірина Веренич-Островська. https://www.youtube.com/watch?v=BMdHIe5XL8w
Інформацію підготувала Катерина ГОРАШ,
директор наукової бібліотеки, доцент кафедри права,
професійної та соціально-гуманітарної освіти ННІЗДО
