«Щедрик» Миколи Леонтовича лунає в ці дні в усіх куточках планети

Новини П'ятниця, 25 грудня 2020, 09:20 4917

Йде в історію 2020 рік. На жаль, він увійде в нашу пам'ять не лише радощами від здобутих перемог та пережитими невдачами, а також й сумними згадками про глобальну пандемією COVID-19, яка паралізувала майже усі сфери суспільного і особистого життя. Коронавірус змінив наші цінності й пріоритети, переконав нас у тому, що матеріальні потреби обмежені, а духовні – нескінченні. Майже цілий рік ми фізично дистанціювалися один від одного, але були згуртовані духовно. Знаходили порятунок від самоізоляції у творчій праці й високому класичному та народному мистецтві у тому числі прослуховуючи «Щедрик» Миколи Леонтовича.

Микола Дмитрович Леонтович

Перебираючи недавно свій архів я знайшов текст неопублікованої ще доповіді, з якою виступив, у далекому 2002 році, на конференції присвяченій 125 річниці з дня народження геніального українського композитора й хорового диригента Миколи Дмитровича Леонтовича (1877-1921). Мене осінила думка про те, що просто зобов'язаний у ці передсвяткові новорічні та різдвяні дні розповісти студентам про велич постаті цього видатного українця. В умовах карантину цю просвітницьку місію зможу здійснити виключно через публікацію статті про творчість М. Леонтовича, й, насамперед, про його невмирущий «Щедрик» на сторінках популярного й змістовного сайту нашого університету.

Відомо, що в 1892-1899 рр. Микола Леонтович вчився у Кам'янець-Подільський духовній семінарії, яка була розташована у будівлі першого корпусу ПДАТУ. Світла душа М. Леонтовича дотепер витає у приміщеннях цієї гарної історичної архітектурної споруди першої половини ХІХ століття. М. Леонтович не мав консерваторської освіти. Початкову музичну підготовку йому надав батько, який був священиком. Але потужну й якісну музичну освіту він здобув у стінах семінарії, в якій вивчив теорію музики та хоровий спів, навчився грати на фортепіано, скрипці й самотужки опанував низку духових інструментів симфонічного оркестру. На старших курсах почав збирати музичний фольклор, обробляти та аранжувати народні пісні адаптуючи їх до хорового співу, був диригентом хору семінаристів.

Випускники духовної семінарії приймали сан й ставали священнослужителями. В родині Леонтовичів було 6 священиків. Але Микола Дмитрович обрав шлях музиканта та педагога. В різні часи свого нетривалого життя він обіймав посади від вчителя музики церковно-учительської школи й до викладача хорової справи Музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка. Також організував низку хорових та інструментальних колективів – хор семінаристів Кам'янець-Подільської духовної семінарії та першу Українську державну капелу. Створив самодіяльний симфонічний оркестр. Постійно писав музику.

Музична спадщина М. Леонтовича складає біля 150 творів. Він видав 2 «Збірки пісень з Поділля» у власному аранжуванні. Найкращими його обробками народних пісень є пісні-реквієм «Із-за гори сніжок летить», «Козака несуть», пісні «Ой з-за гори кам'яної», «Праля», «Женчичок-бренчичок», «Зашуміла ліщинонька» та хорові обробки «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Ой зійшла зоря» та інші. У його творчому доробку є одна незавершена опера – «На русалчин Великдень». Опера так сильно вразила видатного сучасного українського композитора Мирослава Скорика (1938-2020), що він вирішив її завершити, при цьому повністю зберіг автентичність музичної стилістики Леонтовича. Але вершиною його творчості вважаються «Щедрик», «Дударик» та «Літургія Іоанна Златоуста».

Слова і просту мелодію «Щедрика» М. Леонтович знайшов під час чергової музично-краєзнавчої експедиції, в одному з сіл Поділля. Перше з п'яти аранжувань «Щедрика» датоване 1901 роком. Отже, можна зробити сміливий висновок, що М. Леонтович знайшов «Щедрик» або у 1899 році, коли був ще семінаристом й почав збирати музичний фольклор, або 1900 року – в перший рік після закінчення Кам'янець-Подільської духовної семінарії. Точна дата знаходження «Щедрика» дослідниками творчості композитора ще не встановлена. Існують лише версії. Одна з них, як зазначено, моя власна. М. Леонтович працював над удосконаленням свого «Щедрика» майже все життя. Перша його обробка була зроблена в 1901 році, друга – у 1906-1908рр., третя – 1914 р., четверта – 1916 р., п'ята – 1919 р.

У «Щедрику» здійснений блискучий гармонійний синтез народної музики й класичного симфонізму, язичницького та християнського світоглядів. Його текст короткий, стислий, глибинний. Музика – мелодійна, емоційна, ритмічна та віртуозна. В ньому закладена неймовірна емоційна енергетика та духовний магнетизм. На думку найавторитетніших українських та зарубіжних музикознавців «Щедрик» є не просто досконалим аранжуванням, а самостійним, оригінальним й унікальним музичним твором. Він легко запам'ятовується й співається. В його мелодії задіяні лише три ноти – до – сі – до – ля – у нескінчених чотириголосих варіаціях високих і низьких тонів. У цих трьох нотах «Щедрика» вмонтований універсальний код української культури. «Щедрик» М. Леонтовича став одним із символів України.

Особливість музики М. Леонтовича глибоко розкрив видатний український композитор Кирило Стеценко (1882-1922): «Маленьку простеньку мелодію він розгорне на широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб». Ці слова К. Стеценка насамперед відносяться до «Щедрика».

Вперше «Щедрик» виконала студентська хорова капела Київського університету імені Святого Володимира 25 грудня 1916 року під диригуванням самого автора. Після цього його першого офіційного виконання музичні критики та знавці музики одностайно заявили, що це не обробка, а самостійний музичний твір, в основі якого лежить народна мелодія. Але всесвітню славу «Щедрику» принесло європейське та американське турне Української Республіканської Капели під диригуванням Олександра Кошиця (1875-1944). Капела була створена 16 січня 1919 року музичним відділом Міністерства освіти УНР за дорученням Головного отамана українських військ УНР Симона Петлюри для пропаганди й популяризації української музичної культури за кордоном. С. Петлюра був журналістом, літературознавцем і театрознавцем й прекрасно розумів який вплив має мистецтво на уми і серця людей. Він хотів через українську музику довести європейським політикам та інтелектуалам, що українська культура не є складовою російської культури, а отже, нова держава Україна має право бути незалежною від Росії.

Українська Республіканська Капела, Прага, 1919 р.

Це був перший проект культурної дипломатії України. 24 січня 1919 року він був ухвалений Радою Народних Міністрів УНР. Художнім керівником і диригентом капели був призначений О. Кошиця.

Через місяць після створення Української Республіканської Капели Київ захопили війська більшовиків. О. Кошиця евакуює свою капелу до Кам'янця-Подільського. Після її доукомплектування, яке він провів у нашому славетному місті, капела протягом січня-травня 1919 року дала біля 50 концертів в населених пунктах Поділля, Станіславщини (території сучасної Івано-Франківської області) та Закарпаття. В Ужгороді остаточно сформувався склад капели (близько 80 осіб) та її репертуар, й вона вирушила до Європи. Зовнішній вигляд учасників капели був, м'яко кажучи неестетичний. За словами О. Кошиці «…це була якась кочова орда, яку страшно було підпустити до міста. Добре, що до Праги ми приїхали в ночі». Український посол в Чехословаччині виділив 130 тисяч крон на придбання костюмів для артистів. Перший виступ капели в Європі відбувся 11 травня у національному театрі Праги. «Щедрик» був найефектнішим номером програми.

Олександр Антонович Кошиць

Подальший маршрут із Чехословаччини був наступний: Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Канада, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Куба. 5 жовтня 1922 року капела виступила в найпрестижнішому залі світу – Нью-Йоркському «Carnegie Hall». У 10 країнах Європи було надано понад 200 концертів, по 200 у США (у 36 штатах) та країнах Центральної і Південної Америки. Усього понад 600 концертів за 5 років. На концерти капели приходили тисячі шанувальників української музики. У Мехіко-сіті, на одному з концертів, було 32600 слухачів. Успіх на всіх концертах був шалений. Коронним номером репертуару був щоразу «Щедрик». Капела виконувала «Щедрик» та інші пісні без акомпанементу. Європейці та американці не вірили, що це можливо. Понад 500 схвалених відгуків опубліковано у пресі. 1924 року капела О. Кошиці розпалась.

У 1934 році американський музикант українського походження Пітер Вільговський, який був аранжувальником симфонічного оркестру NBS радіо, склав новий текст «Щедрика» та поклав його мелодію на «мову» симфонічного оркестру. Так з'явилася «колядка дзвоників» («Carol of the Bells»). Вперше вона прозвучала 30 березня 1936 року в «Madison Square Garden» перед 15 тисячною аудиторією слухачів.

Петро Вільговський

У цьому ж році П. Вільговський зафіксував своє авторське право на «Carol of and Bells» незважаючи на те, що «Щедрик» раніше був опублікований й записаний в Україні. Американська версія «Щедрика» зазнала понад 600 видань. В наш час авторське право Миколи Леонтовича на «Щедрик» поновлено. Текст який написав на мелодію «Щедрика» П. Виговський нічого спільного зі словами «Щедрика» Миколи Леонтовича не має.

Існують три тексти «Щедрика» – язичницький новорічний («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»), православний різдвяний («Ой на річці, на Йордані божа Мати ризи прала…») та різдвяний американський («Дзвоників дзвін, всім розповів: радісний час, свято у нас!...»). Усі тексти є в інтернеті. Хто проявить інтерес до даної теми може їх легко знайти. Формат статті на інтернет-сайті нашого університету не дозволяє представити всі тексти у повному обсязі, тим більше що американський – найдовший, складається аж із 105 рядків. Чому в язичницькій версії сповіщається, що прилетіла ластівочка? Тому, що язичницький новий рік святкували в день весняного рівнодення – 20 березня. Тому саме ластівка приносила звістку про Новий рік.

«Щедрик» М. Леонтовича здійснив величезний вплив на розвиток української й світової культури. В світі існує понад 1000 варіацій мелодії «Щедрика» – від хорової й симфонічної до джазової та аранжування в стилі рок. Немає жодного хору в світі який не мав б в своєму репертуарі «Щедрика» М. Леонтовича. Мелодію «Щедрика» обрали музичною заставкою американського радіо на різдвяні та новорічні свята. Мелодія щедрика лунає в кінофільмах «Один дома», «Міцний горішок», «Гаррі Поттер», «Сімейка Адамсів» та інших кінострічках. Мелодію «Щедрика» використовував у своїх творах видатний американський композитор і диригент Леонард Бернстайн (1918-1990). Ритм «Щедрика» набивають м'ячами американські баскетболісти. «Щедрик» М. Леонтовича надихнув відому сучасну українську письменницю Ірен Роздобудько написати роман «Прилетіла ластівочка». В 2016 році проводився радіо-флешмоб з виконання «Щедрика», у форматі естафети, приурочений 100–річниці з дня його першого офіційного виконання. Він тривав 76 днів. В ньому прийняли участь понад180 виконавців з 10 країн – України, Польщі, США, Туреччини, Фінляндії, Росії, Іспанії, Румунії, Канади, Словаччини. Серед виконавців були солісти, хорові колективи та інструментальні групи. «Щедрик» виконували на органі, роялі, дзвонах, сопілці, гітарі, губній гармошці, металофоні й навіть на металевих трубах.

Микола Леонтович важко пережив встановлення влади більшовиків в Україні. Я впевнений, що йому, як вихованцю православної духовної семінарії, було огидно аранжувати революційні пісні на кшталт «Інтернаціоналу» та «Варшавянки». Але він змушений був це робити. На початок 1921 року Микола Дмитрович прийняв рішення емігрувати з України. Приїхав в попрощатися з рідними для нього людьми в село Марківці Гайсинського повіту Подільської губернії. 23 січня 1921 року, в домі свого батька, був застрелений оперуповноваженим Вінницького ЧК Афанасієм Грищенком. Причиною злодійського вбивства була велика популярність автора «Щедрика». «Щедрик» співали усі – від малого до великого. Мелодія «Щедрика» становилась загрозливою для примітивних й убогих революційних пісень. Думаю, що більшовики його ненавиділи також за те, що він аранжував пісні січових стрільців. Останні його слова були «яка безглузда смерть…». Більш докладно й яскраво про душевні муки й переживання Леонтовича в останні роки його життя розповідає Ірен Роздобудько у своєму романі «Прилетіла ластівочка». Всім рекомендую прочитати.

На Вінниччині де народився автор «Щедрика» «закладені» туристичні маршрути «Шляхами Антоновича». Чому б не створити подібний туристичний маршрут також й у Кам'янці-Подільському? Наприклад з назвою «Місто де формувався автор «Щедрика» як композитор». Або організувати «Щедрик-фест» на кшталт Чернівецької «Маланки-фест».

«Щедрик» Миколи Леонтовича співають на багатьох мовах світу. Його мелодія лунає у грудні й січні кожного року на площах європейських та американських міст. Починаючі з цього року вона буде лунати й на площі перед головним корпусом нашого університету.

В YOUTUBE є сотні відеороликів зі записами «Щедрика» і «Carol of the Bells». Найкращі на мій погляд наступні: